Якщо не вивчати життя, то в ньому немає ніякого смислу, а питання смислу планетарного життя - єдина серйозна проблема, над якою я як соціальний філософ працюю все життя.

Всього відвідувачів  

1160153
Today
Yesterday
This Week
Last Week
This Month
Last Month
All days
165
677
842
10765
25297
950975
1160153
Your IP: 127.0.0.1
Server Time: 2017-11-21 11:46:26
   

Хто на сайті  

На сайті 37 гостей та відсутні користувачі

   

Про себе

Деталі
      Народився Бех Володимир Павлович 14 січня 1951 року у селі Мар’янівка Михайлівського району Запорізької області у сім’ї селянина. За фахом інженер-механік. У 1973 році закінчив Мелітопольський інститут механізації сільського господарства (м. Мелітополь Запорізької області, Україна). У 1979 році закінчив Вищу Комсомольську школу при ЦК ВЛКСМ. Навчався на факультеті комсомольської роботи і отримав концептуальні знання з політології, загальної теорії управління та виховання молоді (м. Москва, Російська Федерація).
    З 1988 по 1991 рік навчався в аспірантурі Академії суспільних наук та соціального управління при ЦК Болгарської Соціалістичної партії (м. Софія, Республіка Болгарія). Тут отримав фундаментальну підготовку з теорії та історії соціології і соціального управління, ідеології суспільних процесів та громадських рухів. У 1991 році достроково захистив кандидатську дисертацію із соціології в Інституті соціології Національній Академії наук Республіки Болгарії. Тема кандидатської роботи – “Соціальне забезпечення формування особистості”. В ній подано систему і механізм соціальної роботи, що на десятки років випередила практику впровадження даного феномена у практичну діяльність. З 1993 по 1996 рік навчався у докторантурі Запорізького державного університету з філософії. За цей час опанував проблемами генезису ноосфери, алгоритмів самоорганізації соціальних систем, специфікою процесів морфогенезу та функціонування семантичних структур, що мають полеву або функціональну форму існування. У жовтні 1999 року захистив в Інституті філософії Національної Академії наук України докторську дисертацію з соціальної філософії на тему: “Соціальний організм: філософсько-методологічний аналіз”. 14 грудня 2001 року його обрано академіком Української Академії політичних наук.
     Працював інженером-механіком у колгоспі імені Я. М. Свердлова Михайлівського району Запорізької області – вересень 1973 – лютий 1974 рр.; комісаром обласного штабу студентських будівельних загонів – лютий 1974 – серпень 1975 рр.; лейтенантом-інженером, заступником командира роти з політичної частини військової частини 14464 у Середньоазіатському військовому окрузі – 1975 – 1977 рр.; керівник лекторської групи Запорізького обкому комсомолу – 1979 – 1980 рр.; консультант-методист Будинку політосвіти Запорізького обкому Компартії України – 1980 – 1982 рр.; заступник завідуючого відділом пропаганди, ректор університету марксизму-ленінізму Будинку політпросвіти Запорізького обкому Компартії України – 1982 – 1988 рр.; старший науковий співробітник науково-дослідного сектору, старший викладач, доцент, професор, завідувач кафедрою соціології, політології та теорії управління, декан факультетів післядипломної освіти і соціології та управління Запорізького державного університету – 1991 – 2003 рр.; проректор-директор Інституту соціальної роботи та управління, завідувач кафедри соціальної роботи та управління Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова – 2003 – січень 2004 рр.; перший проректор, завідувач кафедри соціології, управління та євроінтеграції Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова – з січня 2004 року до т/часу. Нині Володимир Павлович Бех є першим проректором університету, директором Інституту управління та економіки освіти, завідувачем кафедри управління, інформаційно-аналітичної діяльності та євроінтеграції.
     За час роботи у Запорізькому державному університеті В. П. Бех акредитував у Міністерстві освіти і науки України спеціальності –“Соціологія”, “Політологія”, “Соціальна робота” та спеціалізації: “Управління соціальними процесами”, “Соціологія управління”, “Управління персоналом”. На цьому підґрунті у ЗДУ з 1 вересня 2001 року відкрито факультет соціології та управління на якому нині навчається понад 500 осіб.
    За цей час у ЗДУ під керівництвом Беха В. П. виконано чотири державні наукові теми на замовлення Міністерства освіти і науки України та чотири наукові теми по замовленню регіональних структур. Серед них: “Характер індивідуальних та групових духовних потреб у трудовому колективі та фактори оптимізації їх розвитку в умовах оновлення усіх сфер суспільства” (№ держреєстрації 01910041711), “Соціальна технологія включення закладів середньої освіти у ринкові відносини” (№ держреєстрації 0193У018660), “Соціальний організм країни” (№ держреєстрації 0197У012793), “Онтогенез соціального організму країни” (№ держреєстрації 0100У001733). Протягом 2002–2003 рр. виконувалась тема “Саморегуляція соціального організму країни (№ держреєстрації 0103У000730). 
Започаткував проведення в Україні олімпіад з соціології (2003 рік) і соціальної роботи (2005 рік). Студенти ЗДУ під його керівництвом стали лауреатами та переможцями обласних та національних конкурсів з суспільствознавчої тематики.
     Протягом  2002–2003 рр.  виконувалась  тема  “Саморегуляція соціального організму країни (№ держреєстрації 0103У000730). Започаткував проведення в Україні олімпіад з соціології (2003 рік) і соціальної роботи (2005 рік). Студенти ЗДУ під його керівництвом стали лауреатами та переможцями обласних та національних конкурсів з суспільствознавчої тематики. У червні 2003 року він створив у структурі Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова Інститут соціальної роботи та управління, у якому відкрита підготовка студентів  за  фахом  “Соціологія”  зі  спеціалізаціями –  “Соціологія  освіти”,  “Соціологія  управління”,  “Соціальне управління”, “Менеджмент організацій”, “Соціальна робота”, а також  “Управління  навчальним  закладами”,  “Управління навчальним закладjv”, “Управління персоналом”, “Адміністративний менеджмент”, “Інформаційні мережі в управлінні”, ведеться перепідготовка та підвищення кваліфікації практичних соціальних працівників, а також досліджуються актуальні проблеми розбудови системи соціальної роботи в Україні, що є стрижнем розбудови соціальної держави. У червні 2003 року він створив у структурі Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова Інститут соціальної роботи та управління, у якому відкрита підготовка студентів за фахом “Соціологія” зі спеціалізаціями – “Соціологія освіти”, “Соціологія управління”, “Соціальне управління”, “Менеджмент організацій”, “Соціальна робота”, а також “Управління навчальним закладами”, “Управління персоналом”, “Адміністративний менеджмент”, “Інформаційні мережі в управлінні”, ведеться перепідготовка та підвищення кваліфікації практичних соціальних працівників, а також досліджуються актуальні проблеми розбудови системи соціальної роботи в Україні, що є стрижнем розбудови соціальної держави.
     Царина його наукових інтересів – ноосоціогенез, самоорганізація та саморегуляція соціальних систем, вакуумна або квантово-хвильова природа Всесвіту. Він є автором 16 монографій, сім з яких підготовлено ним одноосібно. Серед них – “Людина і Всесвіт” (1998 р.), “Соціальний організм” (1999 р.), “Філософія соціального світу” (1999 р.), “Соціальний організм країни” (1999 р.), “Генезис соціального організму країни (2000 р.)., “Фірма у дискурсі організменої ідеї” (2005 р.), “Соціальна робота у контексті формування громадянського суспільства” (2005 р.). Він є співавтором та членом редакційної колегії 7-томного видання “Соціальна робота”. До його складу входить дві монографії з актуальних проблем соціальної роботи в Україні, хрестоматія, короткий енциклопедичний словник, посібник для вищої школи, програмне забезпечення підготовки фахівців з соціальної роботи та менеджмент соціальної роботи.
     В. П. Бех започаткував науковий напрямок, який органічно поєднав, з одного боку – організмічний напрямок в науці, що активно опрацьовувався ще Платоном, Аристотелем, Плутархом, Гоббсом, Шелінгом, Шлегелем, Спенсером, Шеффле, Лілієнфельдом, Вормсом, Ізуле, Новиковим, де Грефом, Салісберійським, Контом, Гегелем, Дюркгеймом, Ковалевським та іншими соціологами, а з другого – концепцію ноосфери, авторами якої є, як відомо, В. Вернадський, П’єр Тейяр де Шарденом, де Леруа. Він не тільки теоретично опанував логіку попередніх етапів розвитку напрямків світової науки, що зростала на основі глибокого вивчення белково-нуклеїнової форми життя, а й знайшов засіб інтеграції їх у алгоритм дослідження інформаційної (семантичної) або полевої форми життя. Цим самим він значно посилив вчення В. І. Вернадського про ноосферу і заклав теоретико-методологічні підвалини вивчення генезису, сутності та змісту інформаційної цивілізації, що швидко часується з Майбутнього.
     Тож його особистий внесок у сучасну науку полягає у розробці цілісної філософської концепції саморозгортання соціального життя як протиріччя між особистістю та суспільством. При цьому всебічно обґрунтовано алгоритм саморозгортання соціального світу, який виникає і функціонує спочатку у структурі біологічного організму людини як потенційна форма соціального світу, потім, внаслідок дії механізму саморуху універсуму, трансформується у соціум –об’єктивовану форму існування змісту соціальності, – нарешті, піднімається до організменої форми як найбільш універсального засобу організаційного поєднання у діалектичне протиріччя суб’єктивної та об’єктивної форм співіснування соціальності, породжуючи при цьому третю природу.
     Отже, В. П. Бех розробив і вніс на високий суд світової і вітчизняної наукової думки цілу низку концептуальних положень, що утворюють якісне нове проблемне поле досліджень, як для сучасних, так і майбутніх соціальних філософів, соціологів, політологів, психологів, біологів, кібернетиків, етиків, акмеологів, а саме:
- Цілісна концепція соціального організму, який формується за синергетичними законами і являє собою протиріччя між людською особистістю та соціумом. У науково – філософській літературі це протиріччя відбивається як органічна сукупність усіх видів діяльності людини, суспільних відносин, зв’язків. Завдяки наявності оригінальних механізмів, з боку людини – це хронотоп, а з боку суспільства – це соціальний хронотоп або традиція, протилежності “входять” одна в одну і постійно взаємодіють, оскільки вони є протилежними лише за формою, а не за змістом. При цьому філософська ідея “соціальний організм” є усвідомленням єдності форми і змісту соціального світу.
      Особистість та суспільство, як складові частини соціального організму, виникають, формуються і розвиваються в органічній єдності, кожна з яких є дійовим засобом розвитку іншої. Кожна з них сама по собі є лише односторонність визначення, а свою істину вони досягають лише у їх занятості, у єдності їх поняття.
     Головним підґрунтям саморозгортання соціального організму є подолання всіх форм суспільного відчуження, бо особистість породжує соціум, а соціум збагачує особистість.
      Соціальний організм детермінується двома чинниками. З одного боку, підставою, якою виступає людина. Саме у структурі особистості зароджується й існує у потенційній формі соціальність, яка розглядається як певна система її атрибутивних властивостей або сутнісних сил. З другого боку, – це умови, серед яких чітко виділяються два види. Первинні умови пов’язані з якістю функціонування біологічного організму людини, як продуцента потенційного соціального світу, а вторинні – це параметри космічного середовища (екології), оскільки людина є у субстанціональній єдності з універсумом.
    Соціальне явище породжується інтелектуальною енергією людини, яка завдяки єдності з субстанцією Всесвіту у необмеженій кількості спонтанно вивільняється у зовнішнє середовище, де й виконує роботу по переформуванню природи у продукти культурогенезу.
     Сутність соціального явища розглядається як функціональний аспект, до якого належить на мікрорівні інтелектуальна взаємодія людей між собою, на макрорівні – обмін діяльністю або її матеріальними та духовними продуктами, а на мегарівні – існування специфічного стану органічної єдності взаємодіючих особистостей – колективізму.
      Під змістом соціального світу розуміється не сам по собі субстрат соціального, а його внутрішній стан, сукупність процесів, що характеризують взаємодію утворюючих соціальний світ елементів між собою і з середовищем і зумовлюють їх існування, розвиток і зміну; в цьому сенсі самий зміст соціального виступає як процес. Завдяки трансакціям, особистість у процесі взаємодії з іншими породжує соціум, який послідовно проходить три стадії саморозгортання: хаосу, середовища та ноосфери. Кожна зі стадій розкривається на основі процесу формоутворення і тому має “свої” специфічні процеси та продукти.
       Буття соціального світу набуває організаційної форми, яка має перетворений або польовий характер, оскільки опосередковується людською особистістю і сприймається завдяки наявності у неї духовних почуттів. При цьому організмена форма, як особлива інтелігібельна структура, формалізує і зберігає в цілісності потоки речовини, енергії та інформації.
    Соціальний організм як організаційна форма соціального життя виникає шляхом морфогенезу, у якому особистість є активним джерелом не тільки виробництва суспільних відносин, але й їх постійного оновлення, а суспільство виконує провідну роль на етапі функціонування сталих відносин. При цьому у соціальному організмі формується нове протиріччя, оскільки інтелектуальне виявляється розірваним на індивідуальне і колективне, яке потребує свого вирішення на вищому рівні, тобто у третій природі.
      Соціальний організм як специфічна жива цілісність складається з системи морфологічних одиниць – функціональних органів, що утворюють соціальне тіло. Оскільки соціальне тіло розгортається у координатах “цінність – смисл” та “потреба – дія”, то воно знаходиться між взаємодіючими особами.
Життєдіяльність соціального організму розглядається як обмін процесами та продуктами, що виробляються людиною у процесі матеріального та духовного виробництва. Цей обмін у науковій літературі відомий як соціальний метаболізм. Важливою умовою забезпечення ефективності функціонування його є нерозривність слова та діла або теорії та практики.
     Соціальний організм як цілісність, що здатна до саморозвитку, формує власну систему саморегуляції, що призводить до поділу його у морфологічному аспекті на керуючу та керовану підсистеми, а у функціональному – до виникнення кругообігу специфічної інформації, яка у науковій літературі дістала назву управлінської. Соціальне планування та управління є формою зв’язку соціального знання та соціальної практики.
     Еволюційний аспект соціального організму пов’язується з переходом його від стану гомеостазу до гомеорізу при позитивному характері трансформації соціальних процесів і до гомеоклазу при негативному сценарії зміни соціального життя, що на практиці виглядає як саморозпад імперій та самозникнення окремих держав. Детермінантами еволюції соціального світу виступають два види причинності: природна, що ґрунтується на зв’язках локального типу, та вільна, що ґрунтується на зв’язках нелокального типу.
     Соціальний організм, незважаючи на функціональне походження, можливо моделювати у залежності від рівня, на якому розглядається взаємодія людей між собою. За основу такого типу систематизації соціальних утворень покладено рівень держави, тому така соціальна цілісність дістала назву – родовий соціальний організм. На підґрунті цього сформована ієрархія рівнів соціальних конструкцій. Соціальні організми меншої складності, ніж родовий, віднесені до видових (економічний, антропогенний, політичний та ідеологічний), клітинних (підприємства, організації та установи). Окреме місце при цьому відводиться соціальним інститутам – шлюбу, моралі, праву, релігії, власності та іншим. При цьому функціональні утворення більшої складності, ніж країна, віднесені до надорганізмених. Серед них названі: популяційний (регіональний, континентальний, міжконтинентальний та інші); системний (планетарний або ноосферний); надсистемний – Всесвіт. Разом вони розглядаються як сімейство соціальних організмів, яке має еквіпотенційний устрій, тобто побудовано за голографічним принципом відтворення атрибутивних властивостей соціального світу.
   Евристичні моделі родового соціального організму або країни, антропогенного соціального організму та найпростішого соціального організму, що запропоновані у дослідженні, з одного боку, сприяють чіткому виділенню (артикуляції) морфологічного аспекту, а з другого – слугують еталоном завдяки співставленню, за яким можна судити про міру віддалення або наближення до нього підлягаючої дослідженню емпіричної реальності, наприклад, соціального організму України або його складових.
      З боку практики наробки В. П. Беха мають велике значення, оскільки обґрунтування плідності застосування до вивчення соціального світу організменої ідеї відкриває принципово нові горизонти у розумінні польової форми саморуху універсуму та механізму її вивчення на планетарному рівні. 
    По-перше, використання в дослідженні ідеї Семантичного Всесвіту для освоєння соціального світу розкриває перспективу для філософсько-теоретичного осягнення горизонтів інформаційної фази розвитку планетарного співтовариства. Це означає, на думку автора, що перед дослідниками відкривається ера квантової філософії.
    По-друге, закладено підґрунтя для вивчення суспільними науками різних видів організаційних форм соціального організму: родової (організму країни), видових (галузевих) та найпростіших. Такий аналіз значно наближає дослідників до вивчення соціального організму України, континентальних та міжконтинентальних соціальних структур, а також планетарного соціального організму. Окремо треба відзначити те, що цей крок значно наближає час глибокого вивчення явища саморегуляції у сімействі соціальних організмів.
    У цілому ж система управління Україною, при відповідному програмно-математичному забезпеченні, має реальну можливість: імітувати хід техніко-економічних, природно-соціальних, організаційно-політичних, духовно-ідеологічних процесів не тільки у рамках окремих країн, регіонів; вести ефективне пошукове та нормативне прогнозування суспільного прогресу світового співтовариства; виконувати за допомогою запропонованих у дослідженні евристичних моделей соціального організму оптимізацію системи законів країни; виконувати операції наукового проектування та конструювати суспільні процеси; уточнювати предмети суспільних наук і вести підготовку управлінських кадрів для ХХІ століття на якісно новій світоглядній та ідеологічній основі та багато ін.
Таким чином, В. П. Бех надав ідеї соціального організму світоглядну перспективу, ідеологічну привабливість, строгий методологічний вигляд та іманентну теоретичну чистоту, розкрив перспективу переходу теоретичної думки від вивчення білково-нуклеїнової до дослідження полевої форми життя або Семантичного Всесвіту, підняв її до рівня глибин Всесвіту і інопланетного Розуму.
     В. П. Бех має більш ніж 300 опублікованих наукових праць з питань самоорганізації та саморегуляції суспільного життя, оптимізації розвитку політичних інститутів, розбудови української державності.
     Наукова цінність його праць полягає в тому, що вони ґрунтуються на квантово-хвильовій природі соціального світу,
синтезі світоглядних парадигм, ідеологічно узгоджуються протилежні у науці течії, що століттями були спрямовані одна проти одної, а у науковому доробку даного автора вони є частинами одного й того цілого і які одне одного доповнюють шляхом входження до різних фаз механізму саморуху соціального цілого.
     В. П. Бех керує аспірантурою з філософії, політології та соціології. Під його керівництвом захищені 3 докторські та 28 кандидатських дисертацій. У галузі соціальних наук В. П. Бех є автором функціональної парадигми існування соціальних структур, алгоритму саморозгортання інформаційної цивілізації, семантичної (інформаційної) структури особистості людини, соціального організму країни, видових соціальних організмів (антропогенного та політологічного), системи саморегуляції соціального організму країни, формалізації феномену організаційної свідомості, соціального організму фірми, варіаційної моделі системи суспільних відносин, алгоритмів проектування соціальних систем різного призначення, а також розбудови системи органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, створенню сучасних технологій системного аналізу та проектування систем управління.
     Крім того, сьогодні під його керівництвом здійснюються наукові дослідження з проблем соціального хаосу, самоорганізації соціальних процесів, пульсації соціальних структур, тевтонічних зсувів у соціальних системах, принципів інформаційної цивілізації, метаболізму соціальних систем, культурулогічного ядра як матриці соціального світу, організаційної свідомості, влади як фактора саморозгортання громадянського суспільства, ноократології, саморозгортання особистості в умовах інформаційного суспільства, механізму саморегуляції соціального організму України, конкурентоспроможності майбутніх фахівців з менеджменту, соціологістики, артефактів культури як медіаторів соціального метаболізму, філософії освіти, порівняльного аналізу освітніх парадигм Сходу і Заходу, соціальної терапії, співвідношення соціуму і суспільства та ін.
     Його аспіранти та співробітники кафедри “Соціології, управління та євроінтеграції” є авторами унікальних монографій, що значно випереджають сьогодення і покладені в основу навчально-виховного процесу у Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова і Запорізького державного університету. Наприклад, С. Мартинюк є автором монографії “Генезис інформаційної цивілізації” (Запоріжжя : Просвіта, 2002. – 192 с.), Н. Крохмаль – “Історичні форми саморегуляції соціального процесу” (Київ – Запоріжжя : Просвіта, 2004. – 144 с.), Г. Нестеренко – “Особистість у нелінійному суспільстві” (Запоріжжя : Просвіта, 2004. – 140 с.), А. Ярошенко – “Ціннісний дискурс освіти” (Київ : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2004 – 156 с.) 
      Аспіранти В. П. Беха, як правило, продовжують працювати над докторськими дисертаціями у галузі суспільствознавчої науки.  Крім того, В. П. Бех бере активну участь у підготовці кадрів вищої кваліфікації та науково-теоретичних пропозицій для органів державної влади, організував підготовку корпусу управлінців нової генерації, постійно сприяє підвищенню наукового рівня практичних працівників органів державного управління та системи місцевого самоврядування.
    У Запорізькому державному університеті протягом декількох років він очолював спеціалізовану вчену раду К 17.051.01, що готувала фахівців зі спеціальності 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. 
      З 2004 року В. П. Бех очолює спеціалізовану вчену раду з політології К 26.053.12, що готує фахівців зі спеціальності 23.00.01 – теорія та історія політичної науки, та 23.00.03 – політична культура та ідеологія. 
Крім того, він також є членом спеціалізованої вченої ради Д.26.456.01, що створена в Інституті вищої освіти Академії педагогічних наук України і спрямовує свої зусилля на підготовку кадрів вищої кваліфікації з соціальної філософії та філософії освіти.
      В. П. Бех є головним редактором журналу “Нова парадигма” та “Пам’ять століть”. Вчений входить до складу редакційних рад низки фахових наукових видань ВАКу України, а саме: “Практична філософія”, “Соціальна психологія”, “Соціальна робота в Україні“, “Науковий вісник Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова”, “Культурологічний вісник Нижньої Наддніпрянщини”, “Соціальні технології” та ін. Також Володимир Павлович є членом редакційної ради наукового журналу "Вопросы политологии" (м. Москва, Російська Федерація).
      Педагогічна діяльність В. П. Беха пов’язана з вищою професійною школою понад 30 років. Тут він викладає цілу низку оригінальних навчальних дисциплін. Серед них: “Теорія особистості”, “Самоорганізація особистості”, “Історичні форми саморегуляції історичного процесу”, “Загальна теорія управління”, “Теорія прийняття рішень”, “Проектування організацій”, “Актуальні проблеми самоорганізації соціального організму України” та ін. 
      Він очолює секцію педагогіки та психології Міністерства освіти і науки України.
      Має нагороди: 
– медаль “За освоение целинных земель” – Указ Призидії Верховної Ради СРСР від 29 серпня 1972 року; 
– медаль – “60 років визволення України від фашистських загарбників” – Указ Президента України від 17 вересня 2004 року; 
– Указом Президента України від 16 травня 2007 року № 411 присвоєно почесне звання “Заслужений діяч науки і техніки України”;
– Почесний знак “Петро Могила” за розвиток вищої освіти – наказ Міністра освіти і науки України № 579 від 30.05.2008; 
– Почесний знак “Відмінник освіти України” – наказ Міністра освіти і науки України № 698 – к від 09.10.2000 року; 
– Почесні грамоти МОН України – 1997, 2001, 2002 рр.;
– Почесна грамота АПН України (2006 рік).
– oрден “За заслуги” ІІІ супеня – указ Президента України за № 10 від 11.01.2010.
 
 
 
   

Мова  

   

   

Зворотній зв'язок  

   
   

Статистика  

Відвідувачі
3
Статті
158
Перегляди статей
424282
   

Карта відвідувань  

   

Використання матеріалів сайту можливе лише при згоді адміністрації порталу та активного посилання.
Всі права захищено!

Сайти, які підтримуються службою порталу
НПУ імені М.П.Драгоманова
Інститути
Фізико-математичний інститут :: Інститут філософської освіти :: Інститут фізичного виховання та спорту :: Інженерно-педагогічний інститут :: Інститут інформатики :: Інститут іноземної філології :: Інститут історичної освіти :: Інститут корекційної педагогіки та психології :: Інститут мистецтв :: Інститут магістратури, аспіратнути та докторантури :: Інститут природничо-географічної освіти та екології :: Інститут педагогіки та психології :: Інститут перепідготовки та підвищення кваліфікації :: Інститут політології та права :: Інститут розвитку дитини :: Інститут соціології, психології та соціальних комунікацій :: Інститут соціальної роботи та управління :: Інститут української філології та літературної творчості імені Андрія Малишка :: Інститут управління та економіки освіти
Факультети
Кримський гуманітарний факультет
Кафедри
Кафедра педагогчної творчості :: Кафедра педагогіки, теорія та історії педагогіки :: Кафедра методики викладання російської мови та світової літератури :: Кафедра етики та естетики :: Кафедра управління та євроінтеграції :: Кафедра філософії :: Кафедра інформатики
Персональні сайти
Андрущенко В.П. :: Бех В.П. :: Жалдак М.І. :: Борисенко В.Й. :: Франчук В.М. :: Франчук Н.П.
Інші сайти
Асоціація випускників :: Система управління електронними курсами НПУ :: Система управління електронними курсами інституту інформатики :: Система управління електронними курсами інституту інформатики (студенти) :: Простір гуманітарної комунікації :: Лабораторія археологічних досліджень :: Кабінет-музей М.П.Драгоманова :: Україна і становлення конституціоналізму в Європі :: Центр культури. НПУ

Авторизація